Опубліковано на Vilni Media
Це шокує. Жахливо. Боляче. Це не в інтересах народу Сполучених Штатів, а тим паче — не в інтересах демократії, свободи і незалежної журналістики в усьому світі. Саме такі почуття виникли у мене після рішення адміністрації Трампа припинити діяльність «Голосу Америки» (VOA), відправивши 1300 журналістів у адміністративну відпустку, поки тривають міркування щодо подальшої долі цієї агенції.
«Голос Америки» не був створений як міжнародна прес-служба Президента Сполучених Штатів або його/її політичної партії. Натомість це медіаорганізація, покликана роз’яснювати зарубіжній аудиторії американську політику, цінності, суспільні тенденції та взаємодію Сполучених Штатів зі світом. Уже пів століття місія «Голосу Америки» визначається Хартією VOA, яку ухвалив Конгрес і підписав президент Форд у 1976 році.
Хартія починається словами: «Довгострокові інтереси Сполучених Штатів полягають у прямій комунікації з народами світу» — спочатку через радіо, а згодом і через телебачення та Інтернет. Окрім того, що «Голос Америки» наголошує на своїй ролі як джерела авторитетних, точних, об’єктивних і всебічних новин, Хартія також підкреслює обов’язок служби з «поширення впливових американських думок та інституцій», а також чіткого й ефективного висвітлення політики США й «відповідальних дискусій та поглядів» на цю політику.
Завдяки дотриманню цих принципів журналістської досконалості аудиторія «Голосу Америки» продовжує зростати, і за найсвіжішими даними, щотижня VOA охоплює понад 350 мільйонів людей у більш ніж 40 різних мовних редакціях через різні медіаплатформи.
Раптове примушення Американського голосу до мовчання є частиною ширших дій адміністрації Трампа щодо обмеження діяльності низки американських «м’яких сил» — серед яких Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), Національний фонд підтримки демократії (NED), програма імені Фулбрайта та сестринська організація VOA — Радіо «Вільна Європа»/Радіо «Свобода» (RFE/RL). Усе це безсоромно демонтовується з неймовірною швидкістю та цинізмом.
Стверджується, що ці кроки робляться з метою підвищення ефективності уряду та реформи застарілих систем і практик. Але з огляду на мій досвід як журналіста та менеджера в Українській службі «Голосу Америки» я можу засвідчити, що існують прецеденти проведення змін без непоправних наслідків для місії та самої установи.
Під час президентства Білла Клінтона у 1990-х роках розпочалась масштабна програма «Реорганізації уряду» (Reinventing Government), в межах якої, в координації з Конгресом і різними федеральними відомствами, чисельність персоналу в урядових структурах була скорочена на 426 тисяч позицій за сім років. Такі дані, зокрема, наводилися в недавньому репортажі Національного громадського радіо (NPR), де проводилось порівняння роботи Ілона Маска («Elon Musk’s DOGE») із реформами і оптимізацією уряду, які тоді здійснювалися.
Яким був вплив скорочень часів Клінтона на Українську редакцію «Голосу Америки»? Кілька людей вийшли на пенсію чи перейшли в інші державні установи, а обсяги мовлення на Україну дещо зменшилися — та редакція (як і весь VOA) продовжувала енергійно й успішно виконувати свою місію без будь-якої перерви. По правді кажучи, як і будь-яка медіаорганізація, Українська служба VOA завжди перебувала у процесі адаптації до політичних, технологічних і ринкових змін — переходячи від радіо до телебачення і далі до онлайн-форматів, а також реагуючи на поглиблення американсько-українських відносин від перших років незалежності України до Помаранчевої революції, Євромайдану та війни Росії проти України. Тож, з огляду на досвід Клінтона та віце-президента Ґора, коли вони реально намагалися удосконалити уряд, а не зруйнувати його, – чому сьогодні не можна залишити роботу Української редакції VOA та інших редакцій безперервною, поки команда Трампа провадить свої так звані реформи підвищення ефективності? Це нелогічний підхід, якщо, звісно, мета не полягає саме в розформуванні команд досвідчених та авторитетних журналістів у десятках мовних редакцій, що дає змогу «Голосу Америки» успішно виконувати свою глобальну місію.
Дехто може сказати, що в наш час «Голос Америки» вже не потрібен. Деякі мільярдери-техновізіонери можуть твердити, що всю потрібну інформацію можна знайти у соцмережах на кшталт X чи Facebook, де кожен може бути журналістом або коментатором. Вони часто називають це справжньою демократією без «вартових» (gatekeepers).
Попри певну роль соціальних мереж, я переконаний, що потреба в професійних новинних медіа лишається надзвичайно важливою для того, щоб громадяни були по-справжньому поінформовані, а в суспільстві існували справжні демократичні дискусії і механізми врядування. Моя проста логіка: якщо ви хочете отримати освіту, звертаєтеся до професійного вчителя. Якщо захворіли — йдете до лікаря-професіонала. А якщо ви прагнете бути добре поінформованим громадянином, варто покладатися на професійних журналістів, які мають навички й досвід у чесному та збалансованому висвітленні подій.
Коли я думаю про інформаційні потреби українських громадян, попереду ще величезна робота для ЗМІ: висвітлення ймовірних мирних переговорів, пошук справедливості для жертв війни, отримання гарантій безпеки та післявоєнна відбудова — включно з роллю американців у всіх цих питаннях. Не варто сподіватися, що українські медіа зі своїми обмеженими ресурсами нині зможуть самотужки виконати весь цей обсяг завдань. Виходячи з взірцевого висвітлення протягом багатьох десятиліть і особливо за останні три роки, Українська служба «Голосу Америки» могла б і надалі відігравати важливу роль в інформуванні української аудиторії про всі ці виклики — безпосередньо або у співпраці з українськими ЗМІ.
Чому адміністрація США фактично добровільно відмовляється від своїх високоповажних інструментів «м’якої сили», зокрема від «Голосу Америки», тоді як такі противники, як Росія та Китай, витрачають величезні ресурси на просування фейків і маніпуляцій у своїх пропагандистських медіа для закордонних аудиторій? Схоже, тут діється щось підступне. Конгрес і народ Сполучених Штатів мусять негайно діяти, щоб зупинити руйнування наших «м’яких сил», які підтримують демократію за кордоном і захищають національні інтереси, а також створювалися протягом десятиліть після Другої світової війни зусиллями американських політиків, експертів і громадянського суспільства. Ще не так давно нам здавалося, що російський імперіалізм і авторитаризм переможені. Невже ми справді готові програти, маючи всі шанси на перемогу? Нам потрібні інструменти, щоб підтримувати наших демократичних союзників і громадянське суспільство по всьому світу. Америці потрібен сильний Голос!